Прогулянка в парку

Зимовий день. Я прогулююся парком. Поблизу десятирічні хлопці вішають на дерева годівнички. Не встигли вони ще насипати в них хлібних крихт, як до їжі злетілися пташки. Очі дітей світяться від щастя. А в мене промайнула думка: « Які вони молодці!».
А ось дихають свіжим повітрям молода мама з донькою років п’яти. Повз них проходить бабуся. Раптом вона випускає сумку. Маленька дівчинка кинулася до неї, піднімає її й подає бабусі. Старенька лагідно всміхається дитині.
Повз мене проходить молода, дуже приваблива дівчина, розмовляє по телефону… Чую нецензурну лайку. Відчуваю, як у мене погіршився настрій. А ще кажуть, що краса врятує світ. Ні. Краса – ніщо, якщо поруч немає доброти й милосердя.

Що ж таке доброта?

З дитинства ми вважаємо добрими тих, хто нас не сварить, пригощає солодощами. Коли підростаємо, критерії таких вчинків стають іншими. Ми вважаємо добрими тих, хто поступається місцем у транспорті, допомагає нести важку сумку бабусі, хто прийшов на допомогу другу в скрутному становищі.

Добра людина має сильний характер, основа якого певні тверді етичні принципи, які не дозволяють їй поступати негідно.

Добра людина живе за законами серця та…Божими заповідями. Я вважаю, що людина може й не бути віруючою, але десять християнських заповідей закладені в ній генетично, вона просто не може їх не дотримуватися.

Добра людина… Перший, хто приходить мені на думку, – це Соня Мармеладова з роману Достоєвського «Злочин і кара». Вона не тільки жила за законами душі й серця, але й ніколи не засуджувала тих, хто оступався. Соня була здатна зрозуміти й полегшити страждання кожного, направити на шлях істини, усіх простити, пройнятися болем і горем інших.

Але зараз, у наш час, доброта – поняття неоднозначне. Добро й добрі люди потребують захисту від тих, хто намагається зловживати їх довірою.

Може, у наш час порядній людині жити й важко, але по-іншому вона не зможе, і добрі вчинки є складовими частинами її життя й щастя.

Учениця 10-А класу

Семенівської ЗОШ I-III ст. №1

Мороз Ангеліна Юріївна

Рік народження 1995

Домашня адреса: вул. Вишнева, буд. 42

м.Семенівка

Чернігівської обл., 15400

Адреса школи: Центральний пров., буд.2

м. Семенівка

Чернігівської обл.,15400

Вчитель світової літератури Романенко Надія Миколаївна

Зневіреним

Захищаючись від зловживань чиновників, не поспішайте називати свою діяльність боротьбою з державою. Держава – це всього лише засіб у руках можновладців. Вона стає неправовою, якщо методи управління влаштовують владу. Найчастіше буває так, що, борючись з бюрократами, люди починають проклинати те, що асоціюється в них з владою, - міліцію, армію, медицину…І не зрозуміти їм, що єдиний, хто може скоротити легіон злодюг, прищемити хвоста корупції, - це не новоявлений батько Махно чи шляхетний революціонер Че Гевара, а ця ж сама держава, її силові структури.

Коли в домівку вдираються п’яні бандити, обиватель, не роздумуючи ні секунди, кричить: «Міліція!» Цілком правильно робить. Хлопці в кашкетах прийдуть і врятують, навіть якщо при цьому їм влучить куля в серце, тому що їх обов’язок – захищати всіх: і тих, хто розуміє наскільки вони потрібні, і тих, хто зневірився.

Робота учня 10-В класу

Семенівської ЗОШ І-ІІІ ст.№1

Романенка Максима Віталійовича

Рік народження 1995

Домашня адреса: вул. Нова, буд.68

м.Семенівка

Чернігівської обл., 15400

Адреса школи: Центральний пров., буд.2

м. Семенівка

Чернігівської обл.,15400

Вчитель світової літератури Романенко Надія Миколаївна

Героїчна професія

Недолугі люди частенько заздрять професії пожежника. Мовляв, пожежник спить - служба йде, та ще й гроші за це отримує. Не розуміють, що якщо пожежник без роботи, це означає: ні з ким не трапилося біди. Але, на жаль, роботи в пожежників вистачає. Я це знаю добре, адже мій тато – пожежник.

Біографія мого батька зовсім не героїчна й схожа на життя багатьох людей його покоління: дитяча мрія стати космонавтом ( хто з тогочасних хлопчаків цим не марив), юність, перше кохання, служба в армії, курси пожежників… І ось мій тато вже виносить з полум*я дитину, бабусю, гасить ліси й торф*яні болота, рятує майно.

Мій батько не єдиний рятувальник у нашій сім*ї. Разом з ним бореться з підступною силою вогню його рідний брат. Вони працюють у дружньому колективі. Це команда мужніх, сміливих, відповідальних людей, які допомагають один одному, оскільки за роки служби стали справжніми друзями. Коли лунає сирена, ці, на перший погляд, веселі, жартівливі чоловіки, стають єдиною злагодженою системою, що, не втрачаючи жодної хвилини, спішить на допомогу тим, для кого вони єдина надія на порятунок.

Спекотна літня ніч, зоряне небо, так тихо навкруги… і раптом, як вибух, різкий дзвоник-крик, дзвоник-волання: «101! У нас біда! Терміново потрібна ваша допомога!»

Годинник тривожно відлічує час. Вони повертаються втомлені, обличчя вкриті сажею й пилом. Я вдивляюся в їхні очі,такі радісні й щасливі, значить, врятоване ще чиєсь життя.

Подумки я називаю їх героями, але тільки подумки, бо знаю, що вони себе героями не вважають. Для них це буденна робота. Робота? Ні, покликання, сенс їхнього життя.

Автор твору: Риндич Людмила Олександрівна

Рік народження: 1997

Навчальний заклад: Семенівська ЗОШ 1-111 ст. №1

Адреса навчального закладу: 15400

3 пров. Центральний, 2

Кiлькiсть переглядiв: 88

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.