Повернутися до звичайного режиму

/Files/photogallery/569/P5120002.JPG

До 1917 року в м. Семенівка були такі освітні заклади: Вище початкове чотирикласне міське училище, Міністерське двокласне училище з п'ятирічним строком навчання, дві земські школи з трирічним строком навчання, чотири церковно-приходські школи.

Свій початок загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 бере з дореволюційних часів, з 1913 року і мала назву "Вище початкове чотирикласне міське училище". Розміщувалася вона у приміщенні, яке знаходилося на розі нинішнього шкільного подвір'я, на місці спортивного майданчика.У шкільному приміщенні було чотири класних кімнати, розраховані на 100 учнів. Крім класних кімнат, тут були роздягальня, сторожка, учительська, великий актовий зал і квартира інспектора.Фасадом ця будівля була звернена на північ.Половину фасаду займала веранда, на яку через парадні двері виходили тільки випускники, які закінчили училище.

Навчалось у міському чотирикласному училищі близько 100 учнів.

Педагогічний колектив був невеликий, усього 7 учителів і священник, який виконував роль законовчителя. Інспектором училища був Пуковський Леонід Андрійович.

Після закінчення Міністерського училища можна було вступити у вище міське чотирикласне училище. При цьому кожний вступник власноруч писав прохання на ім'я інспектора училища. Лише після розгляду прохання, вступнику дозволяли здавати іспити з російської мови, арифметики, закону Божого.

Закінчивши училище, випускник міг влаштуватися чиновником на пошту, тримати іспит на звання учителя, поступити у школу землемірів чи технічнеучилище у м. Новозибків.

У роки першої світової війни учнів (юнаків), які закінчили це училище, направляли в школу прапорщиків, але з другого року війни в армію мобілізували всіх учителів призовного віку і всіх, хто закінчив учительські інститути і семінарії.

В училищі вивчали такі предмети: арифметику, алгебру, геометрію, географію, природничу історію, фізику, російську мову і літературу, закон Божий, креслення, малювання. Велася і гурткова робота для дівчат старших класів. Саме там вони вивчали рукоділля, іноземну мову і співи.

Учні училища носили форму. Хлопці темно-сірого кольору, підперезувалися ременем з пряжкою, на якій позначено букви СВПУ. Дівчата носили плаття коричневого кольору і чорний фартух, парадна форма була з білим фартухом. Взимку учениці носили шапочки з емблемою СВПУ, а влітку - шляпки з коричневою стрічкою. Носили форму і вчителі. Чоловіки - темно-синій костюм (форменна тужурка і штани), кашкет з кокардою. Жінкт - темно-сині закриті плаття і дуже гладеньку зачіску. Вчителі завжди слідкували за поведінкою учнів.

Після 1917 року нова влада вирішила зробити освіту, науку, культуру надбанням усього народу. Долаючи великі труднощі, уряд здійснив культурну революцію. Багато уваги приділялось розвитку народної освіти, боротьбі з неграмотністю. Було опубліковано звернення ввести обов'язкове безкоштовне навчання з метою ліквідації неграмотності населення. Отже, скасовано плату за навчання. Разом стали навчатися хлопчики і дівчатка. Відмінено вивчення закону Божого, введено новий правопис.

Після 1917 року школа за своїм соціальним складом була робітничо-селянською.

У семенівці міське училище було реорганізоване в гімназію-семирічку, а потім гімназія - у школу ІІ ступеня, яка з березня 1923 року стала носити ім' В. Леніна і проіснувала до 1927 року. А у 1927 році, у зв'язку з приєднанням м. Семенівки до України, Семенівська школа ІІ ступеня була реорганізована в дев'ятирічку.

(Спогади вчительки школи Маринич М. С., нині покійної): Директором школи ім. Леніна до 1929 року був Кореняко Олександр Степанович. Перед педколективом постало нове завдання: дати сільськогосподарську освіту селянській молоді, підліткам. Так з'являється ШСМ, тобто школа селянської молоді. ШСМ давала розгорнуту політехнічну освіту з поглибленим вивченням сільськогосподарського виробництва і кооперації".

Випускник цієї школи, а згодом учитель математики восьмирічної школи №3 м. Семенівки Дука Микита Йосипович (нині покійний) згадує:"У школу я поступив у 1925 році у 5 клас. Дякуючи вчителям я не відчував, що із початкової школи потрапив у міську. І перші, і наступну роки захоплювали, зацікавлювали всіх учнів. Згадую часто прекрасні уроки з математики вчителя Йосипа Лукича Сланського. Дуже часто він давав завдання всьму класу і окремим учням. Так виконувалася самостійна робота. У класі завжди була зразкова дисціпліна і порядок. Якщо хтось із нас не міг розв'язати задачу, не розумів матеріалу, то учитель пояснював ще не раз. Учитель добивався від учнів міцних і глибоких знань. З любов'ю згадую і інших вчителів. Природознавство викладав Іван Данилович Лук'янець. На його уроках завжди була різноманітна наочність. Цікавими були уроки з російської літератури. Учитель Георгій Костянтинович Скуратов зумів так захопити учнів літературою, що більшість із них вивчали напам'ять поеми М.Ю. Лєрмонтова, весь роман О.С. Пушкіна "Євгеній Онєгін" (спогади 1967 року).

Багато спогадів залишила і шкільна художня самодіяльність: щомісячно силами учнів проводились концерти, ставились вистави, п'єси О.Островського, м. Кропивницького та інших".

Роки довоєнних п'ятирічок були роками вирішальних успіхів культурної революції. Зростала кількість загальноосвітніх шкіл, збільшувалась армія народних вчителів. Це стало поштовхом для введення в 1930 році загального обов'язкового початкового навчання рідною мовою дтей віком від 8 до 9 років. Школа ім. Леніна була єдиною середньою школою на весь Семенівський район цього періоду. У ній продовжували навчання випускники різних семирічних шкіл району.

Ось спогади (1967 р.) про школу, про шкільні роки випускниці, а в майбутньому вчительки середньої школи №96 м. Москви, Голуб Лариси Федорівни:

"У Семенівській середній школі №1 ім. Леніна, я навчалась три роки (8, 9, 10 класи). Це було у 1936-1939 роках. Багато років минуло з того часу. Адже юність - найкраща пора в житті кожного, її не забути. Згадую 1936 рік. Після закінчення Карповицької НСШ я продовжила навчання у школі №1 м.Семенівки, єдиній на той час середній школі на весь район. На долю нашого класного керівника випало нелегке завдання - створити єдиний колектив із нас, що прийшли із різних шкіл-семирічок. Дівчата із сільських шкіл відрізнялись від міських сором'язливістю, нерішучістю. Але згодом, звичайно, це пройшло. Ми подружились. Перемоги і поразко кожного були радістю і турботою всього класу. Що ж допомогло нам здружитися? Мені здається, що не тільки цікаве, повнокровне життя класу на уроках, перервах, коли ми гаряче обговорювали все, що нас хвилювало, а й позакласна робота. Згадуються культпоходи в кіно не групою учнів, навіть не класом, а всією школою, від першого до десятого класу. Школа закуповувала квитки на весь сеанс. І здоровенний чотирьохярусний прекрасний зал приймав учнів школи ім. Леніна, апроцесія. яка прямувала в кіно. розтягувалась від преміщення школи по всій вулиці до кінотеатру. Йшли шеренгою, класами. Вражаюча картина! А потім обговорювали картину, намагалися запам'ятати пісню, яка прозвучала у цьому кінофільмі.

Запам'ятались мені і загально шкільні заходи, на підготовку яких багато сил і енергії витратили наші вчителі, Наприклад, урочистий вечір, присвячений 100-річчю від дня смерті О.С.Пушкіна. Він проходив в залі театру фабрики і привернув увагу громадськості міста. Зал для глядачів був заповнений учнями в костюмах пушкінськіх героїв. Доповідь, читання творів поета, інсценізація деяких з них і , на кінець, бал-маскарад.Я і моя подруга були у костюмах Панночки-селянки. Багато зусиль, часу потратили на те, щоб дістати справжні костюми. Цікавими були і вечори художньої самодіяльності у шкільному залі. Тут було затишно, комфортно". Так, школа дала путівку в життя багатьом своїм випускникам. Багато з них отримали спеціальну вищу освіту і прцювали у різних галузях народного господарства, служили в лавах Збройних Сил України.А в роки Великої Вітчизняної війни багато випускників загинули за свободу і незалежність нашої Вітчизни.

У глибокому тилу німецьких загарбників, у боротьбі з ворогами загинув учитель довоєнних років школи №1 Качура Степан Опанасович.

Не могла працювати нормально школа, коли м. Семенівка була захоплена фашистськими військами. Приміщення середньої школи №1 було спалено. Після вигнання ворогів у звільнених місцях і селах відновлювались заняття у школах. Для підвищення якості навчання в школі у 1944 році були введені екзамени на атестат про середню освіту. Працювала школа у важких умовах: заняття проходили у дві зміни в трьох приміщеннях. Згадує ветеран Великої Вітчизняної війни, ветеран педагогічної праці, нині пенсіонерка, Єрмоленко Лідія Юхимівна, 1918 року народження. (Спогад 1998 р.)

"Під час війни головний будинок школи згорів. Тому діти навчались у будинках, які колись належали багатіям. Заняття проходили при гасових лампах. Кількість учнів у післявоєнні роки збільшувалось до 40-44 чоловік.Але, не звертаючи уваги на всі труднощі, діти з великим бажанням навчались у школі. У вільний час після уроків відвідували гуртки, якими безкоштовно керували вчителі. Серед учнів був організований комсомольський хор, котрий виконуваа в основному пісні військової тематики. З великом задоволенням ставили дитячі п'єски, приймали участь, майже всі, у спортивних святах і змаганнях. Танцювали, але без музики, під язик. Не вистачало підручників, але життя дітей було переповнене бажанням учитися, тому кожний старався придбати підручник. Існувала при школі бібліотека, яку учні відвідували з великим задоволенням".

Однак в житті загальноосвітньої школи були серйозні недоліки- мало уваги приділялось практичній діяльності, не виховували в учнів любові до праці, не розвивали у них виробничих навичок. Тому Уряд вирішив провести перебудову всієї системи народної освіти -- поєднати навчання з виробництвом.28 грудня 1958 року було прийнято закон "Про зміцнення зв'язків школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти...".

У державі було введено загальне обов'язкове восьмирічне навчання. Основне завдання такої школи плягало у тому, щоб дати учням глибокі основи загальноосвітніх і технічних знань, виховувати любов і повагу до праці. У законі сказано, що молодь може здобувати освіту паралельно з виробничою діяльністю.

Спогади випускниці СШ№1, а нині вчительки іниземної мови цієї школи, Попел Ніни Йосипівни, 1946 року народження.(Спогад 1998 року)

"Виконуючи закон про виховання любові до праці у 1961 році до програми середньої школи був включений як обов'язковий предмет для всіх - автосправа. При 6-денному навчанні один день учням виділявся для практики, в цей день ми займалиса водінням машини, вивчали її будову. Своєї машини у школі не було. Практичні заняття відбувались на базі сільгосптехніки. Навчання курсу проходило протягом трьох років, по закінченню якого ми одержували права водія категорії "С" і слюсаря ІІІ розряду. З початком будівництва нового будинку школи, автосправу заміняли роботами на будівництві, швейною справою, потім була колгоспна справа. Під час цих уроків ми вирощували у школі кролів, доглядали за коровами у колгоспах, допомагали вирощувати телят. На пришкільній ділянці вирощували картоплю, різні овочі".

Уроки виробничого напрямку проводились на базі колгоспу, швейної майстерні, міських дитсадків.

У 1964-1965 роках почалось будівництво нового будинку середньої школи № 1.

Спогади випускниці СШ №1 Шавоніної Валентини Федорівни, 1948 року народження, вчительки математики цієї школи, нині пенсіонерки. (Спогади 1998 року).

"Ми, випускники 1965-1966 років, у вільний час активно приймали участь в будівництві школи. Разом з вчителями, ми, як підсобні робітники, розчищали забруднені території. Знаходились різні атрибути священнослужителів, тому що на місці будинку школи була церква, а на території шкільного подвір'я церковне кладовище. Працюючи на будівництві, ми оволоділи справою будівельника. І наша праця була увінчана радісною подією. В грудні місяці 1969 року директор школи вручив ключі від нового будинку. З цього дня ми стали навчатися в одну зміну в просторих, світлих класах. Були у школі великі спортивний і актовий зали. Життя в школі стало ще цікавішим. Кожен тиждень проводились тематичні вечори, спортивні змагання, зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни"

У новому будинку СШ №1 було 16 просторих класних кімнат, кабінети фізики, хімії, технічних справ. В бібліотеці на той час налічувалось 4684 книги. У 1967-68 роках у школі навчалось 617 учнів, їх навчало 33 учителя. У житті школи лишились традиційними зустрічі з учасниками бойових подій. А згодом частими гостями школи стали учасники соціалістичного будівництва, люди, нагороджені орденами і медалями за свій трудовий внесок. На одному з уроків історії у 1969 році учень Нікітін Володимир розповів про свого батька, учасника Сталінградської битви, про його подвиги і нагороди Тоді і виникла ідея проводити роботу під девізом:"Історія ордену" Протягом місяця учні розшукували і записували інформацію про багатьох орденоносців. Ці матеріали були заслухані на заняттях історичного гуртка, на уроках історії. Весь зібраний матеріал знаходився у краєзнавчій кімнаті. Учні були частими гостями на підприємствах, зустрічались з передовиками виробництва і виступали з концертами перед трудовим народом.У 1958 році організовувались масові походи по місцях бойової слави, партизанських стежках.

Із зібраним матеріалом, який зберігався у краєзнавчому куточку, учні виступали на республіканській конференції у 1963 році у м. Севастополі, а в 1964 році у м. Ужгороді, в1965 році в м. Одеса. Керівником цього гуртка бувПономаренко Олександр Данилович.

Традицією стали зустрічі з випускниками школи. Перша така зустріч відбулася 5 серпня 1967 року.

Пошукову роботу продовжував у школі Костюк Анатолій Григорович, 1923 року народження, почесний пошуковець України. Анатолій Григорович цією роботою займався з 1962 року. З приходом у школу у 1970 році він продовжував займатися розшуком загиблих земляків. При зустрічі з учнями школи у 90-х роках він розповідав:" Я дуже любив цю справу. Мені було цікаво і приємно допомагати людям у розшуках загиблих родичів. Я мав доступ до архіву у військоматі, бо працював там колись і знав, де що лежить. Коли прийшов у школу, то організував старшокласників, і ми почали приводити в порядок архівні документи. Серед них знаходились прізвища родичів наших земляків, котрі загинули в Гомельській області. І внаслідок листування з Білоруськими пошуковцями, я зі своїми учнями у 1972 році відправився у Гомельську область на братські могили загиблих наших земляків. Побували ми у Бобруйську, Мінську, Хатині, закінчили свою подорож у Калінінграді. Кращі пошуковці СШ №1: Віктор Чешко, Надія Семченко, Раїса Курпас, Марія Петрова продовжували цю роботу у вищих навчальних закладах Харкова, Київа,Ульяновська, де здобували вищу освіту.

Крім пошукової роботи ми проводили разом з учнями зустрічі з Героями Великої Вітчизняної війни: І. Д. Бурмаковим ми зустрічалися в Одесі, з Г. С. Артозеєвим - в м. Семенівка"

За військово-патріотичну виховну роботу з молоддю школа і сам Анатолій Григорович неодноразово нагороджувались дипломами і грамотами. Велетенська праця почесного пошуковця України Костюка А. Г. та його вихованців закладена в Книгу Пам'яті.

Дітям було цікаво, вони з великим задоволенням приймали участь у пошуковій роботі і листуванні з родичами загиблих. А в 1972 році відбулася зустріч з випускником СШ №1 Василем Васильовичем Сенько, льотчиком, двічі Героєм Радянського Союзу. Зустріч проходила в актовому залі школі. А в 1974 році правофланговий загін піонерів відбув у м. Тамбов на зустріч з видатним земляком - Сенько В. В. Зі спогадів розшукувої - Куцир Раїси, випускниці 1978 року (спогади 1998 року):" З приходом у школу Костюка Анатолія Григоровича наше життя наповнилось цікавими розшуковими справами. Був відновлений зв'язок з двічі Героєм Радянського союзу, льотчиком, заслуженим штурманом СРСР - Сенько В. В.. Велось листування, і ось у вересні 1972 року до нас у школу приїхав наш земляк, випускник СШ №1 1936 року. Його ім'я носила піонерська дружина школи.

"Крилатий богатир" так називали Сенька В. В. у роки Великої Вітчизняної війни. Відважний сокіл громив ворога.Сотні бойових вилетів, десятки збитих ворожих літаків. У повоєнні роки готував кадри льотчиків, передавав багатий свій досвід, знання молодим воїнам.

Зустріч з Василем Васильовичем була великою радістю для всіх. Актовий зал школи був переповнений. Всім хотілося його пбачити і почути. Із розповіді ми дізналися про його життєвий шлях. Літав Василь Васильович 28 років, з першого до останнього дня війни був на фронті і не одержав жодного поранення. Нагороджений двома "Золотими Зірками" , 25 орденами і медалями. А у 1974 році, в березні, відбулася зустріч Сенька В.В. у м. Тамбові, у вищому військовому училищі, де він працьвав.

Зміни ужитті держави сприяли багатьом змінам у шкільному житті. На початку 90-х років СШ № 1 імені Леніна змінила назву на середню школу № 1. До 1991 року цей навчальний заклад був російськомлвним, а потім школа поступово почала переходити на викладання українською мовою. В навчальному плані було закладено початок переходу викладання українською мовою, коли окремі предмети, такі як, праця, малювання, співи, фізкультура, охорона здоров'я, народознавство, українознавство читались рідною мовою, а перші класи взагалі були україномовними.

З 1993-1994 навчального року в школі велику увагу стали приділяти предметам природничо-математичного циклу, був відкритий клас інформатики.

Учні 10-11-х класів - юнаки, а дівчата - за бажанням, продовжували оволодівати знаннями водія і отримувати права категорії "С". При школі крім автокласу є три машини учбові, автобус, навіть придбали коня.

Випускники СШ № 1 1991 року, Краснюк Олександр (1997р.) згадує:

"Навчаючись у середній школі № 1, я одержав не тільки великий багаж знань, але і перший професійний документ, який дав мені право працювати - це права водія.

Кiлькiсть переглядiв: 1321

Коментарi

  • Josephpib

    2015-10-15 13:56:18

    Наша компания уже много лет успешно занимается чисткой и ремонтом колодцев в Москве и Московской области. [url=http://svoi-kolodec77.ru/vodoprovod-na-dache.html]утеплить углубление для скважины[/url]. Мы имеем немалый опыт в данной сфере и гарантируем нашу качественную работу. Мы также предлагаем кольца ЖБИ и крышки для колодцев, надколодезные домики, у нас также можно купить вёдра, цепи, фильтрующее оборудование, декоративные колодцы и остальные сопутствующие товары. Наши мастера могут построить колодец на участке, проложить систему водоснабжения, канализацию и дренажные отверстия...

  • Vernonnar

    2014-12-23 12:39:39

    [url=http://annushka.by/detskie-tovary/stulchiki-i-stoliki-nika]купить детский стол и стул[/url] Приобрести детские товары сейчас не только легко, это удобно и выгодно, если вы воспользуетесь услугой нашего магазина «Аннушка», подобрав необходимый товар в каталоге. [url=http://annushka.by/detskie-tovary/stulchiki-i-stoliki-nika]стол и стул детский купить в минске[/url] Вы получите быструю доставку по Минску при наборе товаров на определенную сумму, а в остальные районы Белоруссии весь приобретенный товар вам доставят за небольшую плату...

  • Patricia

    2013-08-28 23:30:50

    What a joy to find such clear thkinnig. Thanks for posting!...

  • Suraj

    2013-08-26 15:48:21

    There's a secret about your post. ICTHTTIYBKY http://meykuyygca.com [url=http://xqnsjzkfx.com]xqnsjzkfx[/url] [link=http://qprblmhgoww.com]qprblmhgoww[/link]...

  • Wee

    2013-08-25 05:12:22

    I can't believe you're not playing with meth--at was so helpful....

  • Chinny

    2013-08-24 03:05:54

    Glad I've finally found sonhteimg I agree with!...

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.